«Жінок коханих імена».
(літературно-музична
композиція).
Вчитель. ( Під супровід мелодії «Думи
мої,думи мої…»)
Щовесни,коли тануть сніги,
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм …
Учні.
…пам’ять Шевченка.
Звучить пісня «Думи мої,думи мої…»
Вчитель. Тарасові Григоровичу Шевченку, великому синові українського народу, його
пророкові, який зупинив самознищення української нації,присвячується це свято.
Учень. Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
І перед нею помолюся,
Як перед образом святим
Тієї матері святої.
Учениця. Ці слова промовляв Тарас Шевченко з особливою святістю,великим
трепетом душі,бо жінка-мати дає життя, плекає і підтримує його своєю турботою. Жінка,
мати, дружина, годувальниця. Вона – берегиня сімейного вогнища, хранителька
нації, її духовності. Саме тому у Шевченка маємо таке поклоніння жінці.
Учень.
«Такого полум’яного культу материнства,такого апофеозу жіночого кохання і
жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті,
Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері», - так писав Максим Рильський.
Учениця. Доля жінки-матері була поету добре відома. З болем і любов’ю у серці
він говорив про рідну матір, про своїх сестер.
Учень.
Для Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а й
особистою трагедією. Його матір «…ще молодою у могилу нужда та праця положила»,
рідні сестри поневірялися на панщині. Добре знав Тарас, як нелегко живеться
братам, але сестрам – ще гірше.
Звучить вірш «Якби ви знали,паничі…»
Учениця. Великою тугою пройняте серце
поета за долю сестер, особливо за долю Ярини, вірної товаришки його дитячих
літ.
Звучить вірш «Сестрі».
Учень.
Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було нестерпним. На панщині її шмагав
канчуками осавула, працювала без відпочинку, виконувала всю хатню роботу і
терпіла, релігія вважала її нижчою, порівняно з чоловіком.
Вірш «Сон (На панщині пшеницю жала…»)
Учениця. Обділений Шевченко материнською любов’ю через смерть матері. Та і в
коханні мало кому так не щастило, як геніальному поету. Маючи талант,гострий
розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він обділений долею на вічне
кохання, на продовження роду.
Учень. А ще дівчинка, Оксанка,
Як іскра, вогниста, -
Перша любов полум’яна
Тарасова чиста.
Учениця. Полюбив Тарас дівчатко
У дитинстві рано.
І до днів своїх останніх
Не забув Оксани.
Пан погнав тоді Тараса
З рідної країни.
А Оксана шукать хліба
Побрела в чужину.
Серце мав Тарас велике,
І любов велику.
Очі мав, що вміли плакать
По милій довіку.
Хоч була любов та чиста,
Любов полум’яна,
Та Тарасу не любилось,
І сім’ї не склалось.
Учень.
Першою жіночою постаттю,яка викликала глибоку симпатію Тараса, була Оксана
Коваленко. Вона була майже на 4 роки молодша за Тараса. Хата її батьків, Степана
і Мотрі Коваленків, (вони теж були кріпаками).стояла поблизу хати Шевченків, і
малий Тарас ріс у дружбі з Оксаною. 1840 року Оксана вийшла заміж за кріпака із
сусіднього села. Коли Шевченко 1843 року повернувся до рідних країв,вона вже
мала двох дочок. Оксані, як, мабуть, нікому,
він присвятив багато своїх творів.
Вірш «Ми в купочці колись росли»
Інсценізація уривка з твору
«Тарасові шляхи» О. Іваненко
Дійові особи: Тарас. Оксана.
На сцену
виходить хлопець у полотняній сорочці,брилі,постолах.
Тарас: Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за
селом.
Чи то так сонечко
сіяло,
Чи так мені чого
було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога…
Сідає на край сцени.
Тарас. Як прийде Оксана, скажу: ти моя
зіронька.
З’являється дівчина у вишитій сорочці, боса, на голові стрічка.
Тарас (радіє). Ось іди, Оксаночко, сюди, щось
тобі скажу.
Оксана. Ну, що?
Тарас. Та йди ближче.
Оксана. Та я й звідси
почую.
Тарас. Знаєш, я кидаю
дяка і йду в Лисянку.
Оксана. А чого? Не
помирили?
Тарас. Ні, не те:буду
там учитися на маляра.
Оксана. О? Так уже
годі на кобзаря – підеш на маляра?
Тарас. Років за два
буду маляром!
Оксана. А що це таке
– маляр?
Тарас. Як що? Що
схотів, те й намалював. Схотів – дерево, схотів – хату, а схотів – козака.
Оксана Ти бач!Он воно
що!
Тарас. Зароблю грошей
– поставлю хату з віконницями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінками, а на
дверях…ех! Козака намалюю на стіні!(Пауза)Тебе
змалюю та й дивитимусь на тебе.
Оксана. (підходить ближче,сідає). Таке вигадаєш!(Підсовується)Бідний ти, Тарасе, у тебе
й сорочка не біла.
Тарас. А ти знаєш оту
пісню «Ой зійди,зійди,зіронько моя вечірняя»?
Оксана(тихенько). Ну, то й що?
Тарас. Зіронька,то це
ти!
Оксана. Як це? Прирівняв! Чим же я до неї подібна?
Тарас. Гарна ти!
Немає кращої за тебе!
Оксана. На всю
Кирилівку?
Тарас. І на всю
Кирилівку, і на весь білий світ!
Взявшись за руки, діти виходять.
Учениця. Історія знеславленої Оксани,свого першого
дитячого кохання,змусить шукати в жінках справжню
подругу,дружину,порадницю,якою в дитинстві вважалася йому ця дівчина.
Учень. Скільки дівчат,ставши жертвами поміщицької
розпусти, наклали на себе руки. Тільки за 1839 рік в Київській губернії
покінчили самогубством 37 дівчат-покриток.
А он бачиш? Очі! Очі!
Нащо ви здалися?
Чом ви змалку не
висохли,
Слізьми не злилися?
То покритка попідтинню
З байстрям шкандибає,
Батько й мати
одцурались,
Й чужі не приймають!
Старці навіть цураються!
А панич не знає.
З двадцятою недоліток
Душі пропиває.
Інсценізація уривка з поеми
«Катерина»
Автор.
Сидить батько кінець столу…
Коло його стара мати сидить на ослоні,
За сльозами ледве-ледве вимовляє доні:
Мати.
«Що весілля, доню моя?
А де ж твоя пара?
Де світилки з дружечками,
Старости, бояри?
В
Московщині, доню моя!
Іди ж їх шукати,
Та не кажи добрим людям,
Що є в тебе мати…
Доню моя, доню моя,
Цвіте мій рожевий!
Як ягодочку, як пташечку,
Кохала, ростила
На лишенько…Доню моя,
Що ти наробила?
Оддячила! …Іди ж шукай
У Москві свекрухи.
Іди, доню, найди її,
Найди, привітайся,
Будь щаслива в чужих людях,
До нас не вертайся!
Не вертайся, дитя моє,
З далекого краю…
А хто ж мою головоньку
Без тебе сховає?
Хто заплаче надо мною,
Як рідна дитина,
Хто посадить на могилі червону калину?
Хто без тебе грішну душу
Поминати буде?
Доню моя, доню моя,
Дитя моє любе!»
Поблагословила: «Бог з тобою!»-
Та, як мертва, на діл повалилась.
Обізвався старий батько:
Батько.
«Чого ждеш,небого?»
Катерина.
Заридала Катерина
Та бух йому в ноги:
«Прости мене, мій батечку,
Що я наробила!
Прости мене, мій голубе,
Мій соколе милий!».
Батько.
«Нехай тебе Бог прощає
Та добрії люди.
Молись Богу та йди собі,-
Мені легше буде.»
Катерина (встала,поклонилась,помолилася, на хрест
землі почепила).
Не вернуся! В далекому краю,
В чужу землю чужі люди
Мене заховають;
А своєї ся крихітка
Надо мною ляже.
Та про долю, моє горе
Чужим людям скаже…
Не розказуй, голубонько!
Де б не заховали,
Та не скажеш… ось хто скаже,
Що я його мати!
Боже ти мій!.. лихо моє!
Де мені сховатись?
Заховаюсь, дитя моє,
Сама під водою,
А ти гріх мій спокутуєш
В людях сиротою, безбатченком!
Уривок з поеми «Наймичка»
Ганна.
Чи чуєш ти, Катерино?
Біжи зустрічати!
Уже прийшов! Біжи
швидше!
Швидше веди в хату!
Слав тобі,
Христе-боже!
Насилу діждала!
І «Отче Наш»
тихо-тихо,
Мов крізь сон, читала.
Марко.
А де ж Ганна,
Катерино?
Я пак і байдуже!
Чи не вмерла?
Катерина.
Ні,не вмерла,
А дуже нездужа.
Ходім лишень в малу
хату,
Поки випрягає воли
батько:
Вона тебе, Марку, дожидає.
Ганна.
Слава, слава Богу!
Ходи сюди, не
лякайся…
Вийди, Катре, з хати:
Я щось маю розпитати,
Дещо розказати.
(Катерина вийшла,Марко схилився).
Ганна.
Марку! Подивися
Бач, як я змарніла?
Я не Ганна, не
наймичка, я…(оніміла)
Прости мене! Я
каралась
Весь вік в чужій
хаті!
Прости мене, мій
синочку!
Я, я твоя мати!(замовкла).
Пісня «Така її
доля»
Учениця. Бачачи маленьку дівчинку, Шевченко в ній уже бачив жінку – страдницю,
її тяжку долю і співчував їй, тужив, плакав разом з нею. В селі В’юнище в 1845
році зустрів молодий Шевченко дівча з відрами. Карооке,красиве,наче маківка в
цвіту. Але одяг на ньому – одне лахміття, уже спадає останнє листя, а воно
босе. Це сирота Мар’яна,яка служила за харчі наймичкою у багатих. Поет дав їй
грошей на хустину.
Вірш «Маленькій Мар’янці».
Пісня «Троянди на
пероні».
Учень.
Шевченко кохав палко і не для натхнення, а шукаючи в коханій співзвучний з
народним ідеалом жінки, коханої, дружини. Та пелюстки його кохання
сплюндровано, розтоптано жорстоким чоботом кріпацтва. У коханій жінці Тарас
Шевченко бачив весну, яка у своїх долонях розкриває пелюстки краси, любові.
Учениця. Перехрестя свого кохання проніс Тарас через життя з тополиною
розрадонькою,із тугою в серці. У тому, як і кого кохав творець – один із ключів
до його творчості,до пізнання його життєвих ідеалів. Іскринки поетового кохання
хвилюють і наші юнацькі серця.
Учень.
1830 року пан Енгельгардт, будучи у Варшаві,віддав свого козачка Тараса вчитися
малярства до відомого тоді художника
Лампі. Там Шевченко познайомився з молодою гарненькою швачкою Ядвігою
Гусиковською. Тоді Тарасові було 16 років. Ця приязнь, як зізнався сам поет
своєму приятелеві Івану Сошенку, облагородила його душу, піднесла його у
власних очах. Та любов не обійшлась без жертв: кохана, що була
полькою,поставила перед Тарасом вимогу,щоб він відмовився від «хлопської
мови».В розмовах з ним вона не уявляла іншої мови, крім польської. Такі
обставини змусили Тараса вчити польську мову. Вчився він досить успішно, бо
пізніше, як відомо, Тарас Шевченко вільно володів польською мовою. Але це щастя
швидко зникло і принесло Тарасові багато важких переживань.
Учениця. Якийсь час після звільнення з кріпацтва Тарас жив у Івана Сошенка. І
саме тут він познайомився з іншим об’єктом свого захоплення – німкенею Машею. Вона
була сиротою і мешкала у Сошенка,що лагодився з нею одружитися. Шевченків
земляк був значно старший, і Тарасові легко пощастило переманити дівчину на
свій бік. Після цього Сошенко розгнівався і вигнав його з помешкання. Тим і
скінчилася любов.
Учень.
Навчаючись в Академії мистецтв,уже прославленим автором «Кобзаря» і відомим
портретистом, їде Шевченко 1843 року в рідну Україну. І саме в ці роки
переживає справжнє велике кохання. Раніше він зовсім не думав про шлюб. А
тепер, як реакція на безнадійність кохання, з’являється в поета характерне для
нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свій дім, дружину, тихий
і надійний прихисток. Це бажання згодом переростає в гостру душевну потребу.
Вірш «Якби зустрілися ми
знову…»
Учениця. Ганна Іванівна Закревська. «Ганна вродлива», як називав її в одному
листі Шевченко. Це було справжнє кохання Тараса. Все пережите раніше є лише
прелюдією,а все пізніше – логічним його наслідком.
З Ганною Тарас познайомився в маєтку поміщиці
Волковської в Мойсівці. Ганна – щира українка,смаглява й по-дівочому гнучка. Вона
носила національний одяг і співала пісні свого народу. В 17 років Ганна стала
дружиною вдвічі старшого за неї поміщика Платона Закревського. Молода мати двох
дітей, вона зачаровувала своєю вродою багатьох. Чи могло бути щасливим те
поетове кохання? Пізніше, вже в засланні на Аралі,воно подарує йому хвилини
солодких спогадів,переповнюватиме ніжністю і зажурою. «Моя єдина», «доленько
моя», «рожевая зоре», «мій покою», «моє свято чорнобриве», «моє серце» - так
подумки звертався поет до коханої жінки.
Далека і гірка
була Тарасова любов.
Одвічні
протилежності в житті.
Кружила заметіль навколо
доль.
Заплуталось
кохання в крижаній імлі.
Пісня «Зацвіла в
долині червона калина».
Учень.
Варвара Миколаївна Рєпніна. І’мя цієї незвичайної жінки збережеться на віки. Воно
тісно пов’язане з іменем Шевченка.
Учениця. Навесні 1843 року Шевченко побачив батьківщину свого дитинства не у
мріях-снах, а наяву. Він покинув свою рідну землю кріпаком, а повернувся
знаменитим поетом. Третину часу перебування в Україні Шевченко жив у Яготині,в
маєтку князя Рєпніна. В цій родині він знайшов не тільки шанувальників,а й
вірних друзів. І найвірнішого з них – дочку князя, Варвару Миколаївну. Їй було
35, коли вона познайомилася з двадцятидев’ятилітнім Тарасом. Яготинська красуня, розумниця, але
нещаслива в особистому житті, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої
поезії – такою була нова знайома Шевченка. Для Шевченка княжна завжди була
другом, він же для неї – любов’ю. Але любов без надії на взаємність лякала
княжну, а щира приязнь до Варвари Миколаївни не
переросла у Шевченка у пристрасть. Їхнє розставання відбулося у січні
1844 року. Варвара до останніх днів цікавилася долею поета,намагалася
допомогти, чим могла, молилася Богу за нього.
У княжім домі панночка бліда
Жар серця нишком в
вірші виливає.
Листок долоньки
свічку затуляє.
Про що вона? Чого їй
так болить?
Далекий
хтось,хто « під ружом гуляє».
Їй, панночці б,-та
суджений панич!
Зітхання соловейка у
альтанці…
У княжім домі, домі
Рєпніних,
Невже нікого, вартого
в обранці?!
Нащо тобі за стіни
кам’яні,
По вікнах тюрем
лячно заглядати?
До Бога правди
криком день при дні
За Україну в’ярмлену
волати?!
Молилася. При
свічці. При серця світлі…
А коли поет повертався із заслання, він двічі відвідав
Рєпніну у Москві. Перед Варварою Миколаївною замість здорового, дужого, сповненого
мрій і надій чоловіка постала стара людина з виснаженим обличчям, утомленим, померклим
зором.
Вернути б
час,і я – Варвара,
Сумна,задумана княжна,
Я б утекла
з Яготина
Аж за Урал, де, наче хмара,
Пісок
підводивсь над тобою,
Де цар
кривавою рукою
Вершив
безбожнії діла.
Я б у
задушливу казарму
Як вірна
подруга,прийшла…
Твоєю
стала б я сестрою,
І в
Придніпровський рідний край
Листи б од
тебе одсилала,
Я б
берегла твої пісні…
Щоб чорний
вітер Кос-Аралу
Не
спопеляв даремно дні
Вірш «Якби з ким сісти
хліба з’їсти…»
Пісня
«Плавай,плавай,лебедонько».
Учень.
У Нижньому Новгороді, очікуючи дозволу на в’їзд до столиці, Шевченко
знайомиться з молодою і дуже вродливою шістнадцятирічною артисткою Катрусею
Піуновою. Він дуже часто відвідував Катрусю, приносив їй книжки і читав їх
разом із нею. Можливо, в її особі він знаходив якусь частку своєї трагічної
Оксани. Та батьки Катрусі не погодилися віддати дочку за нього. Згодом Катруся
захопилася військовим Шмітдорфом і вийшла за нього заміж.
Вірш «Поставлю хату і
кімнату…»
Пісня «Нащо мені чорні
брови».
Учениця. Але серед
снігів, снігів, снігів
Ішла у мрії ти, зоря
весни.
Учень.
Шевченко прагне родинного спокою. Він вирішує одружитися з сиротою,кріпачкою
Ликерою Полусмаковою, яка дуже сподобалась поетові. Вона була юна, свіжа, приємна
дівчина-українка, середнього росту, кругловида, трохи веснянкувата, кароока. Постава
її була дуже гарна. Вона була хитра і розумна. Поет не помічав жодних вад у
нареченій,бо ідеалізував Ликеру, бачив у ній свою майбутню дружину.
О,скільки взято нот і списано паперу!
Шкода,як ореол не держиться чола
Коли
безсмертя впало на Ликеру,
Вона
якраз по бублики ішла.
Л.Костенко
Але душі поета,глибини його почуттів, чарів його поезії вона не могла
осягнути. Надто різними були ці люди. Ликера була останньою жінкою,яка
відіграла в житті Шевченка значну роль.. Роль
недобру, бо дружиною вона йому так і не стала. Це кохання стало
ударом,який додався до хвороби ,що руйнувала виснажене здоров’я поета.
Ликера вийшла заміж за
голяра на прізвище Яковлєв, який невдовзі помер. Певно, з поваги до Шевченка,
Ликера переїхала до Канева, оселилась поблизу Тарасової могили і доглядала її, підсаджувала
і поливала квіти. «Вийду тепер у Каневі на могилу Тарасову, а всі так і
шепчуть: «Шевченчиха пішла!Шевченчиха пішла!» І чого вони в’язнуть до мене?» -
так згадувала Ликера.
Учениця. О, як він хотів раю. До останньої миті свого непростого життя шукав
той рай, але рай так йому і не трапився. І на все життя залишилися лише
оскомина і гіркота, і вічне запитання: «Хоч, небоже, раю? Він у мене тут…» «Але
в тім і є сенс життя,що між хотінням і раєм часом постають невидимі мури, які
ні проломити, ані облогою здобути, ані перестрибнути-перелетіти, ані обійти, ані
конем об’їхати»(В.Чемерис «Я любила Шевченка»)
Вчитель. Марія Максимович, Амалія Колоберг, Агата Ускова, Марія Вілінська…Це ті
зірки,які яскраво і трепетно осявали шлях Шевченкового кохання. І хоча їхні
дороги розійшлися,вони залишили прекрасні спогади про Поета і жінок коханих
імена.
(Під мелодію «Місячна
соната»)
Я без тебе,кохання,що земля без квітів.
А з тобою – волошка
в житі.
Я з тобою – роса в
світанку,
І весна в ряснім
серпанку.
Ти для мене, кохання,
вербовий вітер.
Ти для мене –
ромашкове літо.
А я у небі – он та
зірниця,
Що шле на землю
промінчик свій.
Ти бережи мене, коханий
мій.
А я у полі – як тая
квітка,
В якої роси на
крильцях вій.
А ти шануй мене, не
затопчи мене,
Не затопчи мене, коханий
мій.
Вчитель. Немає у світовій літературі іншого поета,який би так ніжно, з любов’ю
оспівав жінку – кохану, матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його
невмируще
…Врага не
буде,супостата,
А буде
син,і буде мати,
І будуть
люде на землі,-
стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині.
Тож будь
благословенна судьба твоя,Кобзарю,
В щасливім одкровенні, у многокриллі поколінь.
Хай сяйво
твого слова в серцях не пригасає,
І думами
твоїми прийдемо до стремлінь.
Пісня «Реве та стогне
Дніпр широкий»
Шамраївська
загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
«Великодні дзвони»
Лунає музика. Вихід ведучої
Ведуча
1
Весна – найпрекрасніша пора
року. З її приходом оживає природа, повертаються із далеких країв птахи, земля
одягається в зелень, квітнуть сади, перегукуються пташиним співом гаї. Прийшла
весна!
Лунає пташиний спів. Вихід весни
Весна
Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи.
І квіти шлють солодкий аромат.
Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей,
І заглядає сонце від повіки
У тишині задуманих алей…
Люблю, коли блукає місяць в травах
Хатини білить променем своїм
І п’є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим.
Весна вдягла у зелень віти в дуба.
Уже курличуть в небі журавлі,
Люблю весну, та хто її не любить
На цій чудесній, радісній землі!
Ведучий 2
На ранньому скоромному столі.
Великдень всіх нас на гостину просить,
Малює сонце, полотно небес,
І крашанку, як усмішку, підносить:
-
Христос
Воскрес!
-
Воістину
воскрес!
Дівчина
1
Спасибі тобі, Боже,
Що з зимою розпрощались,
Що весни діждались!
Дівчина
2
Ой весно, весно, днем красна,
Що ти нам, весно, принесла?
Весна
Принесла вам жита,
Принесла вам цвіту
У ваші таночки,
Щоб сплели віночки!
А ще вам принесла
Сонця багато,
Радості в хату
Великодні свята.
Щоб пекли паски
І співали гаївки.
Та й писали писанки:
Щоб багато мати,
Всім на щастя дарувати.
Ведуча
1
Разом із пробудженням природи
від зимового сну в Україні починається
весняний цикл народних свят. На цей період припадає одне з найбільших після
Різдва християнських свят – Великдень, початки якого сягають в Х століття. Це
світле й радісне свято Воскресіння Сина Божого – Ісуса Христа. Тому і захід наш
має назву «Великодні дзвони» і проводимо ми його напередодні великого свята
Пасхи.
Ведучий 2
Колись наші предки слов’яни
урочисто святкували відродження, оновлення природи, співаючи хвалу богові сонця
Ярилу. Цей день вважали надзвичайним, особливим, великим, звідси й назва
Великдень.
Ведуча 1
Інша назва цього свята – Пасха
(у перекладі з давньо-єврейської – «переведення», «перехід»). За
дохристиянських часів Пасху відзначали євреї в пам'ять про вихід з єгипетського
рабства, коли Червоне море розступилося по слову Господа, і вони перейшли через
нього.
Ведучий 2
Оскільки ж Христа було розп’ято
за два дні до юдейської Пасхи, а в пасхальну ніч він воскрес, це свято набуло
християнського змісту. Тому друге значення слова Пасха – це період віруючої
людини у Воскресіння Христове від смерті до вічного життя.
Ведуча 1
День святкування Пасхи не
сталий. Це завжди перша неділя після весняного повного місяця і завжди після 21
березня, дня весняного рівнодення.
Ведучий 2
Готуючись до свята Воскресіння
Ісуса Христа, віруючі очищають душу від скверни, каються в гріхах, суворо
дотримуючись Великого посту, який триває сім тижнів. У цей час вживають лише
пісні страви, уникають будь-яких розваг, тому що 40 днів Христос постив у
пустелі перед тим, як почати проповідувати.
Ведуча 1
Остання перед Великоднем неділя
називається Вербною або Квітною. Цього дня святять вербу. Відомо, що коли
Христос їхав на віслюку в Єрусалим зі своїми учнями, люди дорогою його гучно
вітали, ламали пальмові гілки й кидали до ніг. Відтоді й святять гілля дерев у
цю неділю. Оскільки в нас в Україні пальма не росте, наші предки вибрали вербу.
Ведучий 2
Під церкву заздалегідь навозять
багато вербового гілля. Під кінець відправи священик кропить його свяченою
водою, а діти намагаються якнайшвидше дістати гілочку й тут таки проковтнути
кілька «котиків» – «щоб горло не боліло».
Ведуча 1
Господарі, повертаючись із
церкви зі свяченою вербою, не заходили до хати,
а відразу йшли на город і садили там гілочки або, якщо були близько, –
то в полі «на вжиток». Решту ставили на покуті під святими образами.
Ведучий 2
Коли, ввійшовши до хати,
заставали когось, хто проспав вранішню службу, його били свяченою вербою,
промовляючи:
Не я б’ю – верба б’є!
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Будь великий як верба,
А здоровий як вода,
А багатий як земля!
Ведуча 1
І не випадково з вербою в
нашого народу пов’язано так багато. Верба є одним із символів України. У ній і
дівоча туга, і жіноча доля, і доля всієї
нашої багатостраждальної України.
Розповідь І дівчини
Легенда про вербу
Весняна повінь
затопила село. Буйна зелень переплелася з соковитим цвітом весняних бростей.
Чому ж похилені ці віти?
Жила в одному
селі дівчина Соломія. Знала мати, що нема кращої дівчини за її доньку ні в
своєму селі, ні в сусідньому. Весняний ніжний трояндовий рум’янець, витончений
ніс, різьблене мармурове підборіддя, а сама струнка, мов молоді тополька. Але
постійна туга в її очах ятрила материнське серце. Соломія була наречена, її
коханий, козак Максим, пішов на турецьку війну і від нього вже давно не було
звістки. Соломія довгими вечорами сиділа під хатою і співала, співала… І всім
серцем прагнула, щоб її спів долинув до коханого. Одного вечора до двору зайшов
кобзар. Соломія завела його до хати, пригостила та й запитала: «Можливо, Ви щось
чули про мого нареченого, козака Максима?»
Кобзар мовчки
взяв кобзу до рук та й заспівав думу про турецьку неволю, а потім подав дівчині
хустку. Все зрозуміла Соломія… Не судилося їй дочекатися Максима, не судилося
стати його дружиною. У риданні побігла дівчина до ставу, підняла рук і мовила:
«Якщо мені не бути з Максимом, нехай моя руса коса зіллям зеленіє!» І стала
Соломія вербою.
Ведуча 1
Чистий четвер
– це день весняного очищення. Ще вдосвіта до схід сонця селяни чистили в
стайнях, коморах. На подвір’ї, у хатах все повинно бути чистим і виглядати
по-святковому.
Існує повір’я,
що в чистий четвер до схід сонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в
річці. Хто покупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом
цілого року. Отож хворі люди купалися, бувало, вночі – «поки ворон дітей не
купає», щоб очиститися від хвороби.
Ведучий 2
У страсну п’ятницю,
повернувшись із церкви, родина, звичайно, сідає за стіл обідати. Обід у цей
день пісний, навіть риби їсти не можна.
Ведуча 1
У цей день ні шити, ні прясти
не можна. Великий гріх рубати дрова або що-небудь тесати сокирою. Колись наші господині робили в цей день дві роботи:
пекли паски та садили капусту – вважалося, що це робити не гріх.
Ведучий 2
Поки паска не посвячена, її
їсти не можна – гріх.
Ведуча 1
За народним віруванням, у страсну п’ятницю не можна співати – гріх.
Кажуть,хто співає в страсну п’ятницю, той на Великдень буде плакати.
Ведучий 2
У Великодню суботу роблять крашанки, або, як кажуть
на Київщині, «галунять яйця».
Дівчина 1
Оксанко, поклич бабусю Марію, а
ми підготуємо місце для посиденьок.
Бабуся
Доброго дня, дорогенькі! О, які
ж ви всі по-весняному гарні.
Дівчина 2
Бабусю, Ви багато всього знаєте
розкажіть нам про Великоднє свято, писанки, розкажіть про диво…
Дівчина 1
А
коли вперше почали малювати яйця?
Бабуся
Стародавні перекази забулися, але я знаю одну легенду.
Була сувора зима. Птахи не встигли вилетіти у вирій, гинули, замерзали. Люди, шануючи птахів
як Божих створінь, що приносять весну, радість після холодної зими, позабирали
всіх птиць, відігріли у себе, тримали в хатах цілу зиму. Стало пригрівати
сонце, весна наближалася. Птахи вилетіли з хат і полетіли у вирій. Відтіля
повернулися і всім принесли писанки та
весну. З того часу й стали люди писати писанки.
Дівчина 2
А моя бабуся розповідала ось
таку легенду. Пречиста Діва писала писанки цілу ніч без місяця і без свічки і
рано понесла до Пилата викупити Ісуса Христа. Однак по дорозі дізналася, що
Ісус уже вбитий та й упала, а писанки розкотились по всьому світу.
Дівчина 1
А мій дідусь
розповідав, що ніс убогий чоловік яйця в кошику на базар продавати, а в цей час
вели Ісуса Христа розпинати. Хрест був тяжкий, і Спаситель падав під його
тягарем. Чоловікові стало жаль Ісуса, він лишив свій кошик на дорозі, а сам
пішов допомагати нести хрест Ісусові – і ніс аж до місця розп’яття. Коли ж
чоловік повернувся до свого кошика, то побачив, що яйця обернулися на писанки
та крашанки.
З того й пішов
звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.
Бабуся
Поширена серед
українців ще й така розповідь. Минув третій день, як помер Христос на хресті.
Його мати Марія все журиться – не їсть і не п’є нічого.
Одна з тих,
хто часто приходив до Матері Божої, була бідна Ганя. У неділю вранці, коли всі
раділи, що Христос воскрес, Ганя взяла кілька яєчок і пішла до Марії.
-
Маріє!
Хіба Ти не знаєш, що Твій син воскрес? Не сумуй, а радуйся!
-
Знаю,
- відповіла Марія. – Знаю, мій син воскрес.
Дівчина дала Марії свій подарунок – кошик з яєчками. Сльози
радості потекли з її очей і впали на яєчка. І диво сталося. Де впала сльоза,
там на яєчках зацвіли чудові квіточки, гарні метелики, ясні зірочки. Усі яєчка
в кошику засяяли всіма кольорами веселки. Марія зраділа і почала роздавати ті
яєчка людям.
-
Радуйтеся!
– казала вона кожному. – Христос воскрес! Христос воскрес!
Коли яєчок не
стало, Вона з подякою віддала кошик дівчині. Ганя взяла кошик і вийшла на
вулицю. Раптом глянула у кошик, а він повний гарних писанок. Кожному, кого зустрічала дівчина дарувала писанку.
Радуйтесь!
Христос воскрес!
Скільки Ганя
не роздавала тих яєчок, а кошик в неї завжди був повний. Так за короткий час
усі люди в місті знали, що Христос воскрес. На пам'ять про це чудо пишуть
писанки скрізь, де живуть українці – в Україні і поза Україною.
Лунають дзвони
Ведучий 2
Ось і настав Великдень.
Ведуча 1
Як тільки задзвонять до заутрені, то з усіх
кінців села чи міста народ починав рухатися до церкви, хто пішки, а хто возом.
Дітей теж брали з собою, вдома майже ніхто не залишався.
Ведучий 2
А чи знаєте ви, чому, коли з
церкви виносять хоругви, сторож замикає двері, а сам стає на варті?
Ведуча 1
За народним повір’ям, хто
залишається в церкві, ховаючись по кутках, той обов’язково має зв'язок з
нечистою силою.
Ведучий 2
А на варті стоїть сторож, щоб
відьма не взялася рукою за замок.
Ведуча 1
Після хресного ходу навколо
церкви всі повертаються до служби.
Ведучий 2
По закінченні літургії священик
освячував паски, крашанки, сир, сало, ковбаси, мак, сіль. І ці страви відтепер
набували чудотворної або лікувальної сили.
Ведуча 1
Біля церкви починалося
христосування – обрядовий великодній поцілунок на знак прощення всім ворогам.
При цьому обмінювалися крашанками. Дозволялось цілувати жінці жінку, а
чоловікові чоловіка.
Ведучий 2
Благальна молитва
Ти, Боже миру,
Благодаті,
Радості,
Спасіння
І любові,
Схиляємось
Перед Тобою
І просимо:
Благословення
Та прощення
Гріхів
Сущим людям
І для всіх віків!
Лунають дзвони
Ведуча 1
Родина повертається з церкви.
Всі заходять до хати. Хрестяться. У кожного в руках кошики зі свяченим.
Ведучий 2
Повернувшись із церкви і
принісши свячену паску, відразу ж мастять натщесерце свяченим салом губи, ніс і
все обличчя – «щоб у літі не боліло і не тріскалося від вітру та сонця».
Великдень – родинне свято, яке збирає всю сім’ю.
Ведуча 1
Перед тим як сісти за стіл всі
вмивалися свяченою водичкою.
Ведучий 2
За традицією на дно миски клали
три свячені крашанки.
Ведуча 1
Першою вмивається дівчина, а
потім хлопці й мати, останнім батько. Відтак настає розговіння – найурочистіший
момент свята. Уся родина молиться Богові
і сідає за стіл.
Ведучий 2
Господар обходить тричі навколо
столу, потім стає обличчям до образів і розрізає декілька крашанок, шматочки
яких дає кожному членові родини зі словами.
Ведуча 1
Дай, Боже, ще й на той рік
дочекатися світлого празника – Воскресіння Христового у щасті й здоров’ї.
Ведучий 2
Настає момент, який у народі
називають «христосування». Члени родини вітали один одного з Воскресінням
Христовим.
Ведуча 1
Христос воскрес!
Ведучий 2
Воістину воскрес!
Ведуча 1
Великодні
свята тривають три дні. Молодь, діти мали звичку гойдатись на гойдальці, де був
центр розваг усього села. Тут же грали в крашанки у «навбитки», «котика»,
«кидка». У ці дні також існує звичай обливати один одного водою, аби чисті та
здорові були.
Ведучий 2
Не обходиться і без великодніх
танців і співів.
Ведуча 1
На
Великдень не замовкають святкові церковні дзвони, лунають цілий день, будять у
людських душах радість, надію. На Великдень і сонце грає, сказано бо: усе радується
і на землі, і на небі.
Ведучий 2
Веселіться,
люди світу,
Веселіться
нині!
Зірка
Правди засіяла
По
всій Україні.
Ведуча 1
Голос
Правди і Любові
Усім
чути із небес.
Веселіться,
люди, нині,
Бо
для нас Христос Воскрес!
Ведучий 2
Христос
Воскрес! Христос Воскрес!
По
землі лунає.
Отець
Божий із небес
Радість
посилає.
Ведуча 1
Веселіться,
люди світу,
Веселіться
нині.
Даруй,
Боже, щастя й долю
Нашій
Україні!
Ведучий 2
До
побачення, з наступаючим Вам світлим святом.
Ведуча 1
До
зустрічі
Немає коментарів:
Дописати коментар