ТВОРЧЕ КРЕДО
А
Бог дарував мені вчительську долю.
Не
ту, що гладенька; не ту, що по полю
Між
квітів пахучих стежиною в’ється,
З
краплини роси тобі щиро сміється.
Не
ту, що байдужа; не ту, що не знає,
Де
мрія дитяча по світу блукає…
А
ту, що у серці пташиною б’ється
І
перед лихом ніколи не гнеться.
Таку,
що не спинеш, не скажеш: доволі…
Бо
вчитель — це сцена, де є усі ролі.
І
кожну не грати, а нею прожити,
І
душу дитячу у щастя зліпити,
Любов’ю
горіти, на мить не згасати,
Якщо
й не вдалося навчити літати.
Весь
світ пелюстковий до ніг пригорнути,
Щоб
радість відчути — Людиною бути.
У
тому вся суть: не для себе прожити,
А
когось хоч трішки навчити любити,
Побігти
в ромашки по літньому полю…
Спасибі,
Господь, за учительську долю.
Немає коментарів:
Дописати коментар